Чужина,чужина. ПОСВЯЩАЕТСЯ МОИМ ПОДРУГАМ В ИТАЛИИ.ВОЗВРАЩАЙТЕСЬ ДОМОЙ,РОКСОЛАНЫ!!

ТАНИЧКА СПАСИБО БОЛЬШОЕ........

Тетянка ,ти молодець , дякую за відео ! Сльози навертаються на очі .

Щиро дякую,Танюша! Яке гарне і правдиве відео.Зібрала всіх Роксолан м.Сієни-наших гарних украінок.

Мені дуже приємно,що вам сподобалось. Мені захотілось зробить вам подарунок на Святки.В ці святкові дні важко знаходитися далеко від сім"ї,від родини.... ЗДОРОВ"Я,МИРУ І ЩАСТЯ НАШИМ РОКСОЛАНАМ!!!

​wuro diakyu

Немає в людини нічого милішого за Батьківщину, за свою рідну землю! Де хто народився та провів дитячі роки, до тієї землі прив’язується він усією душею своєю на все життя. А хто змушений відірватися від Батьківщини, той завжди мріє про неї як про найбільшу святість

Таня большое спасибо ,что ты подумала з меня ты большая наша женщина придумать такое да ты,не служанка ,ты режесер постановщик,больших благ и побольше нас радовать,но душу рьвешь .целую

будет время-сделаю лично для тебя

Таничка ти молодецьдякую тоби

Таня,какая ты умница! Очень хороший клип!Пусть всем Роксоланам повезет в жизни! У них есть еще время!

Да,Людочка,все мы здесь Роксоланы.

Очень душевно и действительно до слёз...Целую Вас! Вы огромная умница! Люблю Вас! Крепкого здоровья и терпения!

СПАСИБО БОЛЬШОЕ,ТАНЮШКА!!! СЧАСТЬЯ,ЛЮБВИ ТЕБЕ И УДАЧИ ВО ВСЁМ.

Заробітчанки.Іноземки мої українки…Українки – сумні італійкиМирослави,Людмили, Надійки.Українки – сміливі іспанки,не якісь гордовиті панянки,своїх доль нелегких полонянки.Звичайнісінькі заробітчанки:Люби , Лесі , Галини , Мар’янки.Українки – стійкі португалкиКатерини , Марійки , Наталки.Ви як ті розтривожені галкирозлетілись далеко по світу.Духмяніє у спогадах літо,підбігають усміхнені діти,пахне маминим спеченим хлібом.Знову кажете: «Все,не поїду…»До роботи встають на світанкуукраїнки – хуткі росіянки.Ганни, Ніни, Світлани, Оксанки -звичайнісінькі заробітчанки.На прощання вглядаючись в гори,у дорогу збираються вкотреукраїнки - терплячі угорки.***Іноземки мої українки.Не свої і не зовсім чужинки.Загартовані вітром стеблинки…Українки ви є , українки!

Бувайте здоровi, моi батьку й ненько, Серце в тi хвилини рвалось на шматки, На вас, я лишаю, дiточок маленьких, Прошу iх пильнуйте, дорогi батьки... Нелегка дорога, в роздумах й зажурi, Плутаються думи, сумнiви та жаль, Все переплелося, свiтле та похмуре, Заплелись у косу, надiя й печаль. У чужому свiтi, там, життя не з медом, Але, хоч не хочеш, мусиш працювать, Вiддавати грошi, за дорогу треба, Ще, якусь копiйку дiтям вiдiслать... Та, скiнчилось лiто, вже борги, вiдлала, Твоi, дiти нинi в перший клас iдуть, Всiх дiтей на дзвоник, ведуть тато й мама, А твоiх, старенькi, лиш, батьки ведуть. Прикрi чомусь, люди, тобi попадались, Втомишся за дня ти й будять у ночi, Та,терпиш, бо хочеш, у батькiвськiй хатi, Помiняти вiкна, та й дверi усi... Робила ремонти, паркани мiняла, Чим далi у лic йшла,то все, бiльше дров, За дiтей провину свою вiдчувала, Грошi та посилки слала знов i знов... Знала, що потрiбно додому вертатись, Бо, без мами дiти, -"Iхати чи нi? -"Трошки, ще пороблю," -говорила мати, "Вдома я йду пiшки, а тут на конi". Линули мов, птахи, роки золотii, Виросли вже дiти, й пару вiднайшли, Приiхала мати, справила весiлля, Назад, мов магнiтом, тягнуло туди... Та, вже документи почала робити, Та, дзвiнок тривожний зранку пролунав, То, плакали дiти, що не стало дiда, Стояв бiля фiртки, а потiм упав... Вже, без неi дiти, батька поховали, Нема документiв, не пустить нiхто, А, майже за мiсяць i мами не стало, Вила, як вочиця, -"прокляв мене хто?" Та, час добрий лiкар, затягнулись рани, Дорогi надгробки зробила батькам, Просила прощення в батька i у мами, I свiчки палила по рiзних церквах... Сину прикупила помешкання гарне, Доньцi залишила будинок батькiв, Стала вже, бабуся двiчi, незабаром, Вже, дарунки слала для нових родiв... Вже, не служать руки, розбирае втома, I здоров"я також, почало здавать, Каже вона: -"Сину, поiду додому, буду няньчить внукiв, я вам помагать.." Та, на це синочок, матiнку "розрадив", Каже: -" В Украiнi, дуже важко жить, що будете мамо, зараз щось мiняти, Скiльки було добре, краще, там сидiть." Тi, слова стрiлою в серце залетiли, От, тобi зозуле, дяки дождалась, Губи затрусились, руки затремтiли, Своiм стала лишня й тут не прижилась.. Течуть в мами сльози, широкi, мов рiки, Та, чомусь пiд серцем давить i болить, Якщо, без матусi, довго живуть дiти, То,тоньша i тоньша стае iхня нить... Хоч, правду цю, знаем, та все розумiем, Та, з вiдчаю iдем в далекi свiти, Якщо, найдорожче, втратити посмiем, То, не вартi грошi, тiеi цiни...

Мы – разные люди! Мы – Люди! Не Боги! И сами себе выбираем дороги, К чему мы стремимся, чего так желаем, По капле судьбу каждый день собираем. И пусть не всегда в нашей жизни всё гладко, Мы люди – Любовь! И мы люди – Загадка! И пусть не всегда в этой жизни везёт, Мы люди – Мечта! И мы люди – Полёт! Мы люди – Икары! Мы люди – Паденья… Мы люди – Надежда! Мы люди – Смиренье… Порою мы люди – Обиды, Терзанья, И в чьей-то судьбе иногда Наказанье. Бываем мы люди – Разлука, Страданье, А после – Прощенье и вновь Ожиданье. Мы - разные люди. Но всё-таки – Люди! Не стоит судить. И судимы не будем!

Чиста правда

Як називається пастир що до вас приїзджає? Він старий?

не знаю..